Науково-педагогічне обґрунтування

Науково-педагогічна ідея досвіду полягає в впровадженні в навчальний процес діяльнісної технології, яку я здійснюю з метою підвищення ефективності навчального процесу за рахунок  інновацій.

Діяльнісний підхід до навчання докорінно змінює роль вчителя на уроці. Фронтальні види робіт та інструктування скорочується. Дев'яносто відсотків часу на уроці я присвячую фасилітації процесу навчання.

Фасилітація (від англійського facilitate - допомагати, полегшувати) - спосіб здійснення навчання, при якому наставник займає позицію помічника, який організовує і стимулює навчальну діяльність, співпрацю учнів, допомагає учневі самостійно знаходити відповіді на питання та освоювати нові знання.

Фасилітація навчання включає навички, наприклад, такі як уміння слухати, задавати питання, спостерігати і контролювати, заохочувати, підтримувати і втручатися в події.

Сутність  досвіду  пов’язана  з   впровадженням  діяльнісної технології в навчально-виховному процесі початкової школи на уроках математики.

Особливістю даної технології є відсутність необхідності створення додаткових спеціальних умов для її впровадження - достатньо лише бажання вчителя працювати по-новому на сучасному етапі розвитку освіти.

Дидактична система діяльнісного методу включає в себе такі принципи:

1.  Принцип діяльності  складається в тому, що формування особистості учня і просування його в розвитку здійснюється не тоді, коли він сприймає готове знання, а в процесі його власної діяльності, яка направлена на «відкриття» ним нового знання.

2.  Принцип безперервності означає таку організацію навчання, коли результат діяльності на кожному попередньому етапі забезпечує початок наступного етапу.

3.  Принцип цілісного уявлення про світ означає, що зміст утворення повинен не тільки відображати мову і структуру наукового знання, але й формування узагальненого уявлення про світ, про роль і місце кожної науки в системі наук.

4.  Принцип мінімакса полягає в тому, що школа пропонує кожному учню зміст навчання на максимальному (творчому) рівні і забезпечує його засвоєння на рівні соціально безпечного мінімуму (державного стандарту).

5.  Принцип психологічної комфортності передбачає зняття стресостворюючих факторів навчального процесу, створення в школі й на уроці спокійної, доброзичливої атмосфери, орієнтованої на реалізацію ідей педагогіки співпраці.

6.  Принцип варіативності передбачає розвиток в учнів варіативного мислення, тобто поняття можливості різних варіантів розв'язання проблеми, формування здатності до систематичного перебору варіантів і вибору оптимального варіанта.

7.  Принцип творчості передбачає максимальну орієнтацію на творче начало в навчальній діяльності школярів, набуття ними власного досвіду творчої діяльності.

Перелічені дидактичні принципи систематизують ідеї традиційної дидактики й забезпечують цілеспрямоване розв'язання задач розвивального навчання в загальноосвітній школі.

Технологія діяльнісного методу, який реалізує дану систему дидактичних принципів за Л.Г.Петерсон, має таку структуру:

1.   Самовизначення до діяльності (організаційний момент).

На даному етапі організується позитивне самовизначення учня до діяльності на уроці, а саме:

·       створюються умови для виникнення внутрішньої потреби включення в діяльність («хочу»);

·       виділяється змістова область («можу»).

2.   Актуалізація знань і фіксація утруднення в діяльності.

Даний етап передбачає, по-перше, підготовку мислення дітей до проектувальної діяльності:

·       актуалізацію знань, умінь і навичок, достатніх для побудови нового способу дій;

·       тренування відповідних розумових операцій.

3.   Постановка навчальної задачі.

На даному етапі учні співвідносять свої дії з використовуваним способом дій (алгоритмом, поняттям тощо) і на цій основі виявляють і фіксують у зовнішньому мовленні причину утруднення. Учитель організує комунікативну діяльність учнів з дослідження проблемної ситуації, яка виникла, у формі евристичної бесіди. Завершення етапу пов'язане з постановкою мети й формулюванням (чи уточненням) теми уроку.

4.  Побудова проекту виходу з утруднення («відкриття» дітьми нового знання).

На даному етапі передбачається вибір учнями методу розв'язання проблемної ситуації і на основі обраного методу висування та перевірка ними гіпотез. Учитель організує колективну діяльність дітей у формі мозкового штурму (підготовчий діалог, спонукальний діалог тощо).

5.  Первинне закріплення в зовнішньому мовленні.

Учні у формі комунікативної взаємодії розв'язують типові завдання на новий спосіб дій з проговорюванням установленого алгоритму в зовнішньому мовленні.

6.  Самостійна робота із самоперевіркою за еталоном.

При проведенні даного етапу використовується індивідуальна форма роботи:учні самостійно виконують завдання на застосування нового способу дій, здійснюють їх самоперевірку, крок за кроком порівнюючи зі зразком, і самі оцінюють її. Емоційна спрямованість етапу полягає в організації ситуації успіху, яка сприяє включенню учнів до подальшої пізнавальної діяльності.

7.  Включення до системи знань і повторення.

На даному етапі нове знання включається до систем знань. У разі потреби виконується завдання на тренування раніше вивчених алгоритмів і підготовки введення нового знання на наступних уроках.

8.  Рефлексія діяльності (підсумок уроку).

На даному етапі організується самооцінка учнями діяльності на уроці. На завершення фіксується ступінь відповідності поставленої мети й результатів діяльності та намічаються цілі наступної діяльності.

Запропонований підхід до проведення уроків вивчення нового знання побудовано на основі понятійного інструментарію теорії діяльності. Він забезпечує не тільки системне тренування дійових здібностей учнів, формування в них готовності до саморозвитку, але й проходження всіх необхідних етапів глибокого та міцного засвоєння знань. [11]